Ми – рідніші…
Переспів «Ще раз оплакати…» СвітЛана
Я хотіла ту пам`ять таку неоплакану ще раз оплакати.
Пам`ятаю той гул й дикий крик, де твій погляд застиг.
І сльозу пам`ятаю останню, яку якось свято ти –
Залишив на чолі, бо обтерти рукою не встиг
І поклали тебе між тих хлопчиків, мов між щаблятами.
Вила вітром й скуліла собакою скажена смерть.
І я чула, як діти твої теж гули вовченятами
У мені. Ненароджені. І не ступивші на батьківську твердь.
………………………………………..
Ця війна, як мара скавулить степовими собаками.
Я упала у ноги Христу і тримаю полу.
Хай тобі передасть мою пам`ять таку неоплакану
І у ноги постелить зіткану з молитв ковилу
«Ще раз оплакати» СвітЛана
Пам`ятаю той гул й дикий крик, де твій погляд застиг.
І сльозу пам`ятаю останню, яку якось свято ти –
Залишив на чолі, бо обтерти рукою не встиг
І поклали тебе між тих хлопчиків, мов між щаблятами.
Вила вітром й скуліла собакою скажена смерть.
І я чула, як діти твої теж гули вовченятами
У мені. Ненароджені. І не ступивші на батьківську твердь.
………………………………………..
Ця війна, як мара скавулить степовими собаками.
Я упала у ноги Христу і тримаю полу.
Хай тобі передасть мою пам`ять таку неоплакану
І у ноги постелить зіткану з молитв ковилу
«Ще раз оплакати» СвітЛана
Ми рідніші ніж родичі кровні,
Розлучила
мара- війна,
Невідплакану пам’ять
вповні
Береже
Ковила…
Сльози горя в очах волошкових,
Кожна –
мертвий
сапфір…
А обличчя загиблих – ікони,
Смерті –
мало
офір…
Я дорогу твою бачу ясно,
Я
Молюсь
За
Любов...
Не дозволить Коханню згаснуть,
Плин
Святий
Хоругов!
Ненароджені діти ридають:
- Нас люби,
Не забудь!
Я до тебе, Коханий, рушаю
В скорбну
Путь,
Скорбну
Путь!
Не зупинить мене Паща Смерті,
Вогкий
Попіл,
Зола.
Бо Надії не дасть померти
Ковила,
Ковила!
Стану я сама Ковилою,
Я
Тебе
Огорну,
Ми воскреснемо в зорях з тобою,
Дочекайся –
Прийду!
Дивосила – моє Кохання,
Запалає
Зола!
Зробить Зустріччю всі розставання
Ковила,
Ковила,
Ковила!
