Чому сумні вірші?
з рубрики / циклу «струни»
Мене питають часто, чому сумні вірші?
Невже не синє небо, або весна не в радість?
Не весело мені, червоні спориші заплели душу.
В ній чуттів, замало так зосталось.
Он наче і весна і жайвор вже співа
Несмілий первоцвіт пелюстки показав,
А в мене пісня знов, та сама й не нова
ЇЇ багато літ тому, уже співав.
Все про якісь чуття, а завше про любов
Про серце, що болить, про тиск серед судин.
Піде все в небуття, а завтра буде знов
Душа в ночі скиміть, що я серед людей
Однісіньким – один…
І не прийде ніхто її полікувать
У кожного свої комахи у мізках.
Так хочеться тепла, щоб легше вікувать
Один серед людей, як раб у колодках!
І щоб її рука торкалася щоки
Я б з вдячністю завжди, всі сльози витирав.
Байдуже скільки літ, нехай летять роки.
У парі жити добре й не страшно помирать.
