Скроні поглинають холод
Музика помалу втамовує голод.
Вже не мокра бруківка блищить на світлі, ніби й теплом подекуди чути в повітрі.
Дорогою трапляються знайомі вулиці,
Тишиною згасають на моєму лиці.
Осторонь безсила минулорічна трава,
По трохи доживає свого кінця.
Думки в голові не дають спокою,
Питання на які не знайти мені відповіді.
Чи могли обманювати долоні, огортаючи ніжністю обличя?
Чи жартували очі, випромінюючи тепло?
Чи палко брехали твої уста, ненаситним своїм цілунком?
Чи була любов невимовним моїм дарунком?
Вкраде час - роки, забудуться моменти,
Згаснуть самі пристрасні бажання.
Лиш подекуди спливатимуть у пам`яті секунди, виринаючим зітханням.
Львів, 07.03.16
