Провидці посміялись наді мною,
Накривши долю чорним полотном.
Мої амури поскладали зброю,
А поїзди приходять на пустий перон.
Та я ж жива іще нівроку!
Тонка душа і сильний дух,
А до стіни лишилося пів кроку,
Тому я впала й не іду.
Й не правда коле, лиш лукавство,
В шовках розпусти пивши гріх,
Хто каявся – той грішником назвався,
Хто не злякався – лише той не втік.
За сумнівами лізти у кишеню
І кожне слово точне, як квадрат.
А очі то блакитні, то зелені,
Він то коханець, то мій брат.
Я зроду-віку не літала,
І зроду-віку не любила висоти.
А тут мені вже й неба мало,
І більш не хочеться повзти.
А межі всі з колючим дротом,
І трохи забагато стін...
Скидаю з себе позолоту
Й шукаю місце, де мій дім.
***
Розлуками розпещені вечері,
Розхристані розтанули сніги...
Замки закохані у двері,
В мій гаманець закохані борги...
2010 р