31.03.2016 20:07
для всіх
117
    
  4 | 4  
 © Наталия Яценко-Мельник

Щось зламалось

Щось зламалось – не можу жити, 

дихати, рухатись, спати, вірити, 

радість висипалась на сито, 

сум залишився – не відсіяти.


Більше не бачу доброго «завтра».

У далині майбуття здіймається

чорний гриб з молекул та атомів, 

що на моє життя насувається.


Щось зламалось. Не полагоджу.

Тіло падає, підкоряючись

магнетизму Землі і я уже

майже звикла, на грунт лягаючи, 


бути грунтом. Нема ні крапельки

сили – щастя тримати в пригорщах…

Де є майстер, котрий полагодить

душу зламану, хвору, знищену?


Щось зламалось. Під темним саваном

я не бачу святого простору.

Смуток стелить життя туманами, 

і складає його покосами.


Переможена – і не борюся.

по шматочках в світах розкидана, 

я блукаю – і не знаходжуся, 

я благаю, та я невидима.


Щось зламалось. Не можу жити, 

бути, чути, бажати…Скупчені

чорні думи кілком з осики

наскрізь душу пробили змучену.


Не воскреснути…І не скреснути

кризі; жили ущерть заповнені

вічним холодом. Згинуть, щезнути…

ДЕ СХОВАТИ – СЕБЕ – ПОЛОМАНУ?



Нагірна, 2013

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 27.04.2016 15:25  ВАЛЕНТИНА => © 

{#}

 31.03.2016 22:32  Ольга Шнуренко => © 

Цього разу не буду писати про емоції чи то автора, чи літературної героїні. а виділю тільки те, що особливо сподабалося в хужньому сенсі: "радість висипалась на сито, щастя тримати в пригорщах, стелить життя туманами, і складає його покосами…"

 31.03.2016 21:24  Панін Олександр Мико... => © 

Воскреснути, воскреснути, але потрібно терпіння неймовірне.
Душа у кожному куті, коричневе зневір`я.
Та світ не згас, та сенс не згас,
іще прийде відродження до нас.
( "до нас" - це тому, що проблема загальна)
З точки зору поезії - надзвичайно гарно.

 31.03.2016 20:21  Каранда Галина => © 

вітаю тут... вірш мені під настрій... радує те, що він давній... сподіваюся, вже полагодилося те, що було зламалося... пишете добре.