…І хто ж я тепер?
Це ще не кінець, але вже сукровицею небо
Моє затяглось і зруйнованим дахом провисло.
…Хіба я жила? волочилась по зораних землях,
А покритка-доля сміялась прокурено-хрипло.
Приносила біль, як у мареннях хворих де-Сада
Колола у груди, крутила натруджені руки.
…Хіба я любила? В наповнених келихах зради
Кохання моє розчинялось подрібненим цукром.
Скарби бездоріжжя: безодні, пустелі і гори
Ні з ким не ділила, не в змозі сей нуль розділити,
Хіба я могла, не маючи точки опори,
Свою Україну хоч крихту на краще змінити?
До Бога тягнулась, дізнатись, кому я належу,
Прохала найменшого: дихати, жити й творити.
…І хто ж я тепер? Шматок Вавилонської вежі….
А покритка-доля сміється прокурено й хрипло!..
Побійна, 2013
