А Бог мені забив у серце цв`ях
А Бог мені забив у серце цв`ях
Тоді, коли Земля розвезла пащу
Й пожерла батька в мене на очах,
Немов страшний криваворотий ящур.
Я відстраждала тисячі голгоф,
Свої хрести впокорено несучи,
І вірилось: Голгофа—це любов…
Вона ж мені пробила наскрізь душу.
Й мабуть уже не видужать повік,
А десь, під серця кволий тихий стукіт,
Під кров в висках, в завершенні доріг,
Примаряться холодні жовті руки.
У вічнім сні розгладжене чоло
Та ялинових віт пригірклий запах…
Пішов, минувсь, неначе й не було,
І ріже ніч тривожний оклик: «Тату!!!»
Стоять червоні сльози у очах,
І вороння літає наді мною.
То Бог щосили вбив у серце цвях
..Мені…наскрізь…всевладною рукою.
Тинівка, Осінь, 2013
