Нудотні дощі
Ці нудотні дощі довели мене знов до напруги.
Я в надриві вже вічність, чи може лиш другу добу.
Ти в мені усі вени до болю стягнув уже, туго,
Так що серце за право ударити йде в боротьбу.
Над похмурими плесами сонце запалює обрій.
Верби тчуть сіре мрево, вони ще до болю тонкі.
- Що з тобою?
- О, мамо, на жаль, чи на щастя, все добре.
Ну подумаєш, часом і в серці бувають дірки.