На світанні
А я люблю. Тихенько, на світанні.
Коли ще квіти не кидають тінь.
Я завмираю мармурним чеканням,
Торкаюся криваво-сірих стін.
Тепер байдуже де усього світу!
Я хвора? - Звісно. Вже таке було.
В мені вже сотні, або й більше, з віку
Холодне серце стіни підняло.
Я ще горю. Сміюся в сірій тиші.
Чекаю. І не певна от - чого?
Лише спитаю: "Доле, що залишиш?
Ще скільки забереш собі мого?"
Мовчу. Кохаю - тихо. На світанні.
Коли ще хвилі - мов блискучий лід.
А я вже - мармур. В вічному чеканні.
Мені ж казали, що чекать не слід..
