P.S. Постскриптум
Нас впіймали. Здається, за чверть на годиннику – пізно.
Вигорають до попелу доторки, посмішки… дати.
Свищуть протяги, в тіло вриваються з криком наскрізно.
Відступати не гоже. Ми маємо /мусимо/ здатись.
Щось зачерствіло в грудях і зашморгом здавлює подих.
Рвучко тягнусь до неба – ще більше в’їдаються сіті.
Ми самі їх розставили. Лиш не торкай: шансів жодних!
Здійме вітер ганчір’ям цілунків натільне графіті
І розвіє над полем. Займуться, мов спомини, маки –
Двох розділених доль незгасимі самотні свічада.
І допоки ми знову знайдемось під сонячним знаком,
Залишається падати, падати, падати, пада…
