29.05.2016 13:15

для всіх

172

5 | 5

 © Ем Скитаній

Ніч міста

віршування в окупації

хоч відкрий, заплющуй очі -

не настане ранок дня, 

не почуєш вітру в вітах, 

біг стрімкий в степу коня, 

ані свисту шаблі, пісні, 

ні пташиний помах крил, 

ані шурхіт полиновий... -

лише дим незримий й пил

там за гранню, за межею -

де кінець, де тьмуща тьма

ні звідкіль в нікуди тьмяно

зорь обманно блима жмак -

наче хтось іде, трима їх

у прозорім гаманці, 

перевальцем світ хитає, 

час стискаючи в руці.

і стривожений здіймешся

вспреч знемоги, втраті сил.

кинеш в темряву безмежжя, 

в ніч свій крик у небосхил -

а у відповідь лунає

стовідлунний стогін твій

наче пурханням комахи, 

наче порух довгих вій, 

наче хтось тобі аорту

простромив й крутнув кинджал -

і не кров, а тьма поллялась

мов трутина з леза жал

і приречений впадеш ти, 

зором бачиш власний скон, 

моря шторму спад на стелю, 

змії падають з вікон, 

трусить двері на завісах

буревій німий у злі, 

в кут з кута несамовито

птахи б"ються у петлі, 

на підлозі мармуровій

скалки гострі, бите скло -

в ньому, там, немов у ложі

стлілий ти в пітьмі на тло...

...збуде кволий промінь ранку

твій вже згублений цей день.

встанеш.

звариш собі каву.

дим затягнеш до легень, 

запаливши сигарету, 

і задуриш розум свій

чи то спогадом, 

чи словом

відзеркалених

надій...