Зовсім чужа бабуся
з рубрики / циклу «Ціна довіри»
В автобусі побачила бабусю
Чужу мені. Давно нема моїх.
В очей тепло згорьоване вдивлюся, -
І ніби долю зчитую її.
Ті очі плакали, тужили за синами,
А за дочку молилися в журбі.
Повицвітали горем-полинами
Очей волошки ніжно-голубі.
Стуманені сльозами від безсилля,
Вони вдивлялись в темряву ночей.
А руки, як покручене бадилля,
Мов крик німий опущених плечей.
Тонка-тонка, немов трави стеблинка,
З-під хустки визирала сивина.
В її роду заплутана стежинка,
Яка колючих тернів не мина.
І те чоло, що зоране бідою,
І міцно стулені колись палкі вуста.
Я бачила бабусю молодою,
Коли біліла скромністю фата,
Коли її, веселу і вродливу,
Додому з клубу хлопець проводжав,
Коли її звабливу і цнотливу
До свого серця ніжно пригортав,
Коли її, упевнену й щасливу,
Ніс на руках і міцно цілував,
Коли в грозу, у найсильнішу зливу
Її одну під вербами чекав.
Все одцвіло, коханнячко зітліло.
З очей ячить лиш рани таїна.
О, як же тяжко у мені боліла
Її душі обірвана струна!
Отак і я у старості змінюся.
І будуть очі карі, та не ті.
Бабусенько, бабусечко, бабусю,
Ви ж для онуків будете святі!
Чому ж я бачу душ криваві рани?
Чому той біль самотності щемить?
Мабуть тому, що сонце крізь тумани
Проб’ється, щоб зігріти і світить.
Лебедин, 17.05.2014
