Син і мати
Син поїхав на війну
У торішню ще весну,
Телефоном говорив,
Не хвилюйтеся просив,
Ізі мною все гаразд,
Взавтра їду вже назад.
Та минуло двадцять днів
І син наче онімів,
Телефон його мовчить,
Мати каже – що ж робить?
Де подівся мій синок?
Куди дзвонить скрізь мовчок.
Бога молить тож вона:
- Милосердний, я ж одна
Залишилась в світі цім,
Хоча є у мене дім,
Та без сина важко жить,
Прошу диво сотворить.
Хай повернеться живим,
Я не знаю що із ним,
Він народ наш захищав
І раптово десь пропав.
Мати плакала і Бог
Зробив диво для обох.
Із полону ворогів,
Де знущались хто хотів,
Син до матері прийшов,
Відпочив й надумав знов
Боронити рідний край,
Сказав матері – чекай.
Я віддячу ворогам,
Побратими мої там,
Я до них поїду знов,
Це колишній мій Азов,
Мамо, трохи почекай,
Я вернуся, так і знай.
Через місяць привезли,
Сина у труні несли,
Пережити не змогла
Мати це й за ним пішла,
Таке скрізь ще є й було,
Бо лютує іще зло.
Милосердний Боже наш,
Танки всі відправ в гараж,
Може годі убивать,
За свободу нас карать,
Хай додому їдуть ці
Назомбовані людці.
м. Київ, 06.09.16.
