Не дай, Боже!
Сидимо тепер ми вдома,
Бо скувала нас утома,
Бiль в колiнах i у спинi
Та тремтячi руки синi.
Нам цiпок тепер пiдмога,
Щоб скорилася дорога
В туалет i до дивана
Та, щоб вмитися, до крана.
Не згадати нам минуле,
Де бували i що чули,
Старiсть пам`ять в нас забрала
Та на слух i зiр скарала.
Правду сказано, що старiсть
Не приносить людям радiсть,
А лише велике горе,
Що колись усiх поборе.
Добре якщо є нащадки,
Що пiдтримають порядки,
Доглядають за старими
Наче за дiтьми малими.
Не дай, Боже, нам дожити,
Щоб себе не обслужити,
Не дай здохнуть як скотинi,
Дай померти як людинi.
м. Київ, 16.07.2000.
