Чайка
Бриз заграв свою красиву трель,
Прокотився понад вечір милями.
Чайка закохалась в корабель,
Як летіла десь до скель над хвилями.
Кликала, але не чув її –
Так буває тут, в безодні просині:
Мала крила білі і легкі,
Але народилась безголосою.
Піна била гнівно у борти,
Вітер повертав його вітрилами,
Виринали навіть з глибини
Риби срібні з плавниками сірими.
Бриз йому співав прекрасну трель,
Тільки він не чув, й не чує досі.
Ти мені – мій гордий корабель.
Я тобі – як чайка безголоса.
