Холодні думки
Осінь завіяла дивні холодні думки,
Осінь залила у серце незвичного трунку.
Хоч падолист ще далекий гіркий і щемкий
Не подарує вже сонце свого порятунку.
Промінь отой - то омана остання п`янка,
Не усміхнеться із темряви синього неба.
Тільки тече, заколисує зимна ріка
Наче нічого вже більше не буде й не треба.
Наче не було ні літа, ні весен, ні сліз,
Наче забула, що вже утекли і птахи.
Наче усе ще той самий загублений ліс,
Та чи надійний притулок ховають дахи?
