05.11.2016 20:07
для всіх
164
    
  3 | 3  
 © Люлька Ніна

ВАСИЛЕВЕ ЖИТТЯ

ВАСИЛЕВЕ ЖИТТЯ
Ця життєва історія серденько раняє,
І на очі сльози й смуток вона навертає.

Проста сім’я українська жила, поживала, 

І за все своє життя діточок надбала.

Підростали діточки, працювали, жили, 

Мати й батько своїх чад любить землю вчили.


Вчили жити, працювати, людей поважати, 

Не гордитись, не плакатись, шану Богу дати.

В пізнім віці народила маленького сина, 

Васильком його назвали, він як пелюстина.


Про найменшого синочка хочеться сказати, 

Про його життя нелегке вірша написати.

Малесенький, худесенький, жваво підростає, 

І вже змалку, як господар, про хазяйство дбає.


Жив, мужнів і підростав, сили набирався, 

З проблемами й роботАми чудово справлявся.

По любові він женився, дітьми обзавівся.

І тоді вже почалося: де той спокій дівся?


Гроші треба заробляти, оті кляті гроші.

А до них на цілім світі багато охочих.

Все ходив він заробляв долари зелені:

« Щоб було їх якнайбільше у сейфі у мене».


Побував він в різних землях, бачив ті країни:

Туреччину, Америку, Європу єдину.

На кордонах та митницях з нього хабар брали, 

Ночі не спав за кермом, ноги поспухали.


Не раз його в чужім краю, тай на мушку брали, 

З пістолета і гвинтівки у нього стріляли.

Аферисти обдурювали, вимагали гроші, 

До послідку обікрали : взяли все хороше.


Мужчиною він був годним, часто «скакав в гречку», 

Виникала з жінкою в хаті суперечка.

Поїхав Василь в Америку, в багату країну, 

Перші дні за своїм домом тужив, як дитина.


Працював там, що є сили, і здоров’я втратив, 

Зато чесно заробив доларів багато.

Посилав сім’ї додому, щоби добре жили, 

Збудували дочці хату, машину купили.


Повмирали мама й тато, і брати, і сестри, 

Адже кожен на цім світі має хрест свій нести.

Та найважча депресія поглинула клята, 

Клубок в горлі душив його, коли втратив брата.


«Степаночку, брате мій, тобі лишень жити, 

Як же тебе, молодого, в могилу ложити».

Повернувся він до хати, до рідного дому, 

Та тут жінка заявила, що їде потому.


« Не їдь, жінко, не їдь мила» - став її благати.

«Ні, поїду, і поїду, гроші заробляти».

І за море, в край далекий, вона від’їжджала, 

Сина, дочку й чоловіка - сім’ю покидала.


А ті діти і онуки - печаль і розрада, 

І завжди він зустрічає їх у себе радо.

Пригощає, переймаєся їхніми ділами, 

Бо він знає - повсякчасно їм бракує мами.


Жінка його любимая у Штатах прижилась, 

Знайшла другого собі й на розвод рішилась.

Ось і все. Василь сумує, до розпачу вдався, 

Що на старість покинула, він один зостався.


Дочка тата в усіх бІдах ще і обвиняє, 

А син в ньому, повсякчас, ворога шукає.

Син дорослий, з хати тягне, і хиби він має:

Травку курить, п’є, гуляє ще й у карти грає.


Василь тужить, турбується, а душа благає, 

І до своїх дітей щиро й ніжно промовляє:

«Любі діти, мої милі, - життя мого квіти, 

Де я маю в своїм серці тяжкі думи діти?


Все думаю і думАю, сум тривожить душу, 

Що неправильно зробив я? - Про це знати мушу.

Я люблю вас, ви для мене в світі найдорожчі, 

Діти й внуки любимії, - для душі хороші».


А роки летять так швидко і згасає врода, 

І вже котить життя його сонце до заходу.

Та все думи й важкий смуток - серденько ся крає, 

І хвороба душевная його поглинає. 


Мучить страшна ця хвороба - самотності жаба, 

І ніщо йому не миле. І в чому відрада?

А відрада - у молитві, у вірі у Бога, 

В силі волі і в любові - це вірна дорога.


Наверни до Бога, друже, помолися і промов:

«Господи, Всевишній Боже - ти є світло і любов.

Прости мені гріхи мої, знані і незнані, 

Благослови душу мою, ранком, на світанні.


Нехай новий день настане, без хвороб і суму, 

Благослови любов в серці, розвій тяжку думу.

Научи і розум дай ближнього любити, 

Цінувати кожну днину і життю радіти".



с.Нижні Станівці, Буковина, 05.11.2016

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 07.11.2016 20:07  © ... => Тетяна Белімова 

Завжди рада Вашим, пані Тетяно, відгукам. Життя складне, з різними проблемами. У своїх творах я описую життєві історії і реальні прежиті факти знайомих мені людей. Мої щирі вітання.

 07.11.2016 19:32  © ... => оксамит 

Дякую, Аллочко, за відгук. Мене хвилює життя людей, яких я знаю, і мої думи і переживання знаходять втілення в моїй поезії.

 07.11.2016 09:58  Тетяна Белімова => © 

Довкола безліч трагедій... Заробітчани тут чи не перші. Ви все правильно підмітили про причини, які спонукають кидати найрідніше...

 07.11.2016 09:43  оксамит => © 

Кожен Ваш твір пані Ніночко - ВЕЛИКЕ ЖИТТЯ

 06.11.2016 17:26  © ... => Серго Сокольник 

Пане Серго, декілька слів у візиті, але влучно. Дякую.

 06.11.2016 17:21  © ... => Тетяна Чорновіл 

Надзвичайно вдячна Вам, за високу оцінку. Мої вірші про реальне життя, яке притаманне моїм знайомим, односельчанам, сусідам - людям, з якими мені приходиться спілкуватись і разом переживати ці життєві події. Хоча сумні, але я завжди стараюсь оптимістично закінчувати свої твори, щоб надихати надією і вірою героїв моїх віршів.

 06.11.2016 14:24  Тетяна Чорновіл => © 

Чудовий вірш, хоч і про сумне. Вам надзвичайно удаються життєві історії в віршованій формі.І чудові побажання в кінці. По справжньому народний вірш.

 06.11.2016 05:41  Серго Сокольник => © 

Ех ти доля моя доля... Дальняя дорога...

 05.11.2016 22:34  © ... => Панін Олександр Миколайович 

Я захоплююсь Вашими, пане Олександре, віршованими відгуками. Вони ніби продовження поетичних творів. Щиро дякую і бажаю завжди Божого благословення на Ваш поетичний дар.

 05.11.2016 20:50  Панін Олександр Миколайович... => © 

Тяжка доля, сумний вибір,
Заробляти треба,
Заробляєш, світ втрачаєш,
Сохне душа в тебе...
Не поїдеш заробляти -
Станеш весь пропащій,
Поголос не пожаліє,
А скаже: "Ледащо!"
Богу світлому молитись
Ніколи не зайве,
Треба об однім просити:
Мудре слово дати...