ВАСИЛЕВЕ ЖИТТЯ
І на очі сльози й смуток вона навертає.
Проста сім’я українська жила, поживала,
І за все своє життя діточок надбала.
Підростали діточки, працювали, жили,
Мати й батько своїх чад любить землю вчили.
Вчили жити, працювати, людей поважати,
Не гордитись, не плакатись, шану Богу дати.
В пізнім віці народила маленького сина,
Васильком його назвали, він як пелюстина.
Про найменшого синочка хочеться сказати,
Про його життя нелегке вірша написати.
Малесенький, худесенький, жваво підростає,
І вже змалку, як господар, про хазяйство дбає.
Жив, мужнів і підростав, сили набирався,
З проблемами й роботАми чудово справлявся.
По любові він женився, дітьми обзавівся.
І тоді вже почалося: де той спокій дівся?
Гроші треба заробляти, оті кляті гроші.
А до них на цілім світі багато охочих.
Все ходив він заробляв долари зелені:
« Щоб було їх якнайбільше у сейфі у мене».
Побував він в різних землях, бачив ті країни:
Туреччину, Америку, Європу єдину.
На кордонах та митницях з нього хабар брали,
Ночі не спав за кермом, ноги поспухали.
Не раз його в чужім краю, тай на мушку брали,
З пістолета і гвинтівки у нього стріляли.
Аферисти обдурювали, вимагали гроші,
До послідку обікрали : взяли все хороше.
Мужчиною він був годним, часто «скакав в гречку»,
Виникала з жінкою в хаті суперечка.
Поїхав Василь в Америку, в багату країну,
Перші дні за своїм домом тужив, як дитина.
Працював там, що є сили, і здоров’я втратив,
Зато чесно заробив доларів багато.
Посилав сім’ї додому, щоби добре жили,
Збудували дочці хату, машину купили.
Повмирали мама й тато, і брати, і сестри,
Адже кожен на цім світі має хрест свій нести.
Та найважча депресія поглинула клята,
Клубок в горлі душив його, коли втратив брата.
«Степаночку, брате мій, тобі лишень жити,
Як же тебе, молодого, в могилу ложити».
Повернувся він до хати, до рідного дому,
Та тут жінка заявила, що їде потому.
« Не їдь, жінко, не їдь мила» - став її благати.
«Ні, поїду, і поїду, гроші заробляти».
І за море, в край далекий, вона від’їжджала,
Сина, дочку й чоловіка - сім’ю покидала.
А ті діти і онуки - печаль і розрада,
І завжди він зустрічає їх у себе радо.
Пригощає, переймаєся їхніми ділами,
Бо він знає - повсякчасно їм бракує мами.
Жінка його любимая у Штатах прижилась,
Знайшла другого собі й на розвод рішилась.
Ось і все. Василь сумує, до розпачу вдався,
Що на старість покинула, він один зостався.
Дочка тата в усіх бІдах ще і обвиняє,
А син в ньому, повсякчас, ворога шукає.
Син дорослий, з хати тягне, і хиби він має:
Травку курить, п’є, гуляє ще й у карти грає.
Василь тужить, турбується, а душа благає,
І до своїх дітей щиро й ніжно промовляє:
«Любі діти, мої милі, - життя мого квіти,
Де я маю в своїм серці тяжкі думи діти?
Все думаю і думАю, сум тривожить душу,
Що неправильно зробив я? - Про це знати мушу.
Я люблю вас, ви для мене в світі найдорожчі,
Діти й внуки любимії, - для душі хороші».
А роки летять так швидко і згасає врода,
І вже котить життя його сонце до заходу.
Та все думи й важкий смуток - серденько ся крає,
І хвороба душевная його поглинає.
Мучить страшна ця хвороба - самотності жаба,
І ніщо йому не миле. І в чому відрада?
А відрада - у молитві, у вірі у Бога,
В силі волі і в любові - це вірна дорога.
Наверни до Бога, друже, помолися і промов:
«Господи, Всевишній Боже - ти є світло і любов.
Прости мені гріхи мої, знані і незнані,
Благослови душу мою, ранком, на світанні.
Нехай новий день настане, без хвороб і суму,
Благослови любов в серці, розвій тяжку думу.
Научи і розум дай ближнього любити,
Цінувати кожну днину і життю радіти".
с.Нижні Станівці, Буковина, 05.11.2016
