Дванадцяту пробило… Де ж той сон?
Не спить Мазепа – гетьман України.
Чи виведе народ свій на Сіон*?
Чи на Голгофу* посеред руїни?
Бо булава – не символ влади. Ні!
То хрест його, що на плечах нестиме,
То честь і слава лицарська в борні.
Питання вічне: «А чи дружба з тими?»
Горить свіча, думкам немає меж,
Обсіли сиву голову Івана:
«Рятуй Вкраїну, поки ще живеш,
Вона ж до скону – твого серця рана…
Народ аж стогне від московських пут,
І чубляться старшини між собою,
Найближчі побратими продають…
Ти ж сам на сам зі смутою-журбою.
Сомка і Дорошенка пригадай,
Що в муках на вівтар життя поклали,
Заради волі й об’єднати край
Ти теж був коронований в Полтаві…
Твій розум пильний хмари розжене,
Бо ти один – а ворогів багато...
Великий Боже, не покинь мене,
Звільни Вкраїну від страшного ката…»
Минає ніч… Вже сумнівів нема:
Його надія – мати Україна
Воскресне знову. Хай пощезне тьма!...
Державний муж молився на колінах…
м.Миколаїв, 7.08.2017
