Не палити б мости
Боже, важко як знову палити до нього мости,
Потім довго із пам`яті попіл від згарищ шкребти,
Забувати як дихала ним, невимовно близьким.
/Наче вперше./
Він до берега мого ріку переходить убрід -
І під поглядом топиться змучене серце, як лід.
Знову всотую звично його кожним дотиком рим.
Кидай верші
І рятуй мене, Боже, бо він вже у мене проріс,
Наче дужим корінням у тіло землі прадід-ліс.
Заколисує ніжно, штовхає /причинну/ із гір,
/Як Чугайстер/.
Я злетіла б - тримає, шепоче /пряде/ про любов.
Наче інших до нього не знала в житті молитов,
Висипає по літерах з мене єство на папір.
/Квітнуть айстри./
Він мені дивом праведним, карою з вікон небес.
Та "нестерпно" з ним краще, бо гірше зостатися без
Нього - втратити глузд і боліти за нього клітьми
/До безсоння/.
Боже, дай океан мені в грудях не перерости,
Не палити мости, не боятися з ним висоти.
Заховай просто мить, коли знову зустрінемось ми,
/У долонях.. /
