Едельвейси
Вже не тішать усмішки рідних,
Не знаходжу сенсу життя.
Може справді є якась доля,
Якщо так, то де ділась моя?
Мої очі звикли до правди,
А серце не стогне - кричить.
Якщо у журбі потопаю,
Останньою є вічная мить.
Прагну заснути в просторі
Спокійного, тихого дня...
Ні! Я хочу летіти в безодню
На крилах, із пастки життя.
Я прагну відчути всі барви,
Хоча лише бачу їх я.
Я ще не відчула як б’ється
Душа, над прірвою дня.
Я ще не відчула, як плачуть
Едельвейси в грозу у горах.
Мене спопелили словами.
Себе потопила в сльозах.