...а що може за гірше бути
віршування в окупації
у безмріянні, без жадання
опинитись в чеканні заблуканим
і здійманням руки сигналити
пробігаючим тіням минулого
по дорозі у скелях над прірвою,
що затемнена темінню ночі -
там зірки рухливими совами
і хвилясто саваном вкриті
всі вітри з кажанними крилами,
роздуває там щоки, дмухає
хирний протяг з долоні присмерку,
на волосся тобі сіє попелом -
і отак тепер сивим привидом
ти стоїш безголосий над прірвою,
аби взяли тебе попутником
байдужливі тіні минулого
поки розсвіт вогненними півнями
не росклав багаттями днину -
у якій там стенокардійна
бідна сутність твоя в сьогоденні
на лаві зсутулена, згорблено
підгодовує крихтами голубів
і нізвідки з"явлена кішка,
що темніша за чорної ночі,
уляглася тобі на колінах
і собака приблудна, нічійна
на асфальті битому, в бруді
біля ніг твоїх трощить кістку -
і уся оця хвора ідилія
у тумані похмурого ранку,
що пронизаний зимною сирістю
біля входу в нору, до квартири,
казна-де що на енному поверсі,
на якого тобі вже не видертись,
до під"їзду ніяк не додибати -
адже болем нестерпним, жабою
ломить, рве, викорчовує серце -
то ж, стражденний, сидиш, пригодовуєш
сміттєзвалищ птахів сивосизових...
...тінню згубною у позачассі,
над проваллям прощань у буденності.
