День в уяві
віршування в окупації
сонячний зайчик
утрапив крізь скло у хатину
і на стіні усміхається світло і тепло,
привітно від літа .
штучні квіти поставив йому
біля нього у вазі -
може з усмішки тої
спурхнуть метелики
і, світосяйні,
мов іграшки
сядуть на штучні ці квіти
і оживуть вони раптом,
холодні і мертві.
і здіймуть листочки
і пелюстки всі до світла,
що зайчиком сонячним
їм усміхається тепло від літа -
там легіт хитає трави і віти,
вітається з небом,
у синьому небі
пір"їнії хмарки
і птахи мов райські
літають,
співають,
оспівують зорі
і день,
у якому
поля і степи,
і ліси шепочуться поміж собою.
милуються в річці своєю красою
німфи і ельфи -
веселі,
сумні,
безтурботні,
бешкетні... - усі відзеркалені в водах,
які розхвильовують легіт і водорость,
колами зносить до озера
славою літа
їхню красу
відображену в водах
ніжна стихія -
здіймаються аж,
з-поміж трав визирають
веселоколірні квіти
в бажанні побачити диво краси,
привітатися з нею... -
та марно усе
раптом зник на стіні
усміхнений сонячний зайчик
і хмарами небо зімкнулось
півкулями сірими.
важко дихати стало
у кулі зимового холоду.
сніг закрутився у тихому танці,
в морозі
завіяв уяву явлення літа.
квіти штучні,
холодні і мертві
струнко стояли у вазі,
яка вигравала боками кришталю
всіма кольорами
оперення півня
і відзеркалена в круглому дзеркалі
посміхом мерзлим розлучень...
...у прикрій іронії
сьорбаю каву гарячу і чорну,
як день цей,
черговий
у окупації.
