Перед небом
з рубрики / циклу «ВАРЛАМ ШАЛАМОВ. Сумка листоноші»
«Перед небом»,
«Сумка почтальона»
Тут чоловік у звичній позі
І зве на поміч чудеса,
Перстом, задублим на морозі,
Тикнувши прямо в небеса.
Хоч перст утятий, та ривками
Ще чує він в обрубку тім
Фантомний біль, як між думками
Химеру вороття в свій дім.
І, ніби Цезар на арені,
Взиває люд мольбою рук,
Забувши в стогони нужденні
Додати жалю від наруг.
Він сам – Христос, він сам – розп’ятий.
І гнійні виразки цинги –
Немов запалені стигмати
Суворих доторків тайги.
_
Здесь человек в привычной позе
Зовет на помощь чудеса,
И пальцем, съеденным морозом,
Он тычет прямо в небеса.
Тот палец – он давно отрезан.
А боль осталась, как фантом,
Как, если высказаться трезво,
Химера возвращенья в дом...
И, как на цезарской арене,
К народу руки тянет он,
Сведя в свой стон мольбы и пени
И жалобный оставив тон.
Он сам – Христос, он сам – распятый.
И язвы гнойные цинги –
Как воспаленные стигматы
Прикосновения тайги.
