Д Ж У Р
з рубрики / циклу «ЛІРИЧНІ СМАКОВИНКИ»
Хоч наша баба iменини
Празникувати й не любила,
Та сiмдесятi роковини
Чогось вiдмiтити схотiла:
– В те, що на смерть, мабуть, вберуся,
Не стану багатьох ззивати,
Сiм`я та пОдруга Олюся...
Ще треба джуру зготувати.
Празникували прямо зранку,
Стара Олюся причвалала,
I баба, вбрана в вишиванку,
Всiм джур солодкий наливала.
..................
Біжать роки – не наздогнати,
Й нема кому мене корити,
Що не змогла у баби взнати
Рецепт, як джур хмiльний варити.
Уже й не знатиму нiколи.
Та зрине лиш в думках, буває,
Як баба вбрана коло столу
З графина джуру наливає...
Скільки прийшлося перелистати старовинних рецептів ( у книжках і в Інтернеті). І скрізь джур – це якийсь вівсяний кисіль.
А джур моїх дитячих спогадів – солодкий хмільний напій з сухофруктів. Пам‘ятається, щось там варили, щось там грало… Готувався на великі свята (Різдво, Великдень, Храм…). До столу подавали у скляному графині. Рецепт втрачений.
.gif "{#}")
