Розпуття лих
з рубрики / циклу «ВАРЛАМ ШАЛАМОВ. Сумка листоноші»
«Деревья зажжены, как свечи»,
«Сумка почтальона»
Дерев свічками край дороги
Зайнявся схил,
Розбиті гори на остроги
Й гурти могил.
Огню відзнакою для мене
Замріла путь,
Через розпуття лих знаменне
В туману муть.
Дорога черв’яком ясниться
Крізь лісу схлип
Із дна біблійної криниці
У неба глиб.
І вслід обмежена рівнина,
Немов жива,
Все зирить тоскно і ревниво
На ті дива.
Здається їй, що дуже скоро
Настане час –
Прикриють вибухами гори
Померлих нас.
Та марне гноблення тюрмою
В століть імлі,
Як літа марна пря з зимою
В душі землі.
Від себе ми надії гнали
Рівнинний слід,
Як всі, що тут до нас конали
За сотні літ.
_
Деревья зажжены, как свечи,
Среди тайги.
И горы сломаны на печи,
На очаги.
Вот здесь и мне горящей вехой
Намечен путь,
Сквозь путешествия помеху,
Тумана муть.
И, как червяк, дорога вьется
Через леса
Со дна библейского колодца
На небеса.
И недалекая равнина,
Глаза раскрыв,
Глядит тоскливо и ревниво
На этот миф.
Казалось ей, что очень скоро
Настанет час –
Прикроют взорванные горы
Умерших нас.
Но, зная ту тщету столетий,
Что здесь прошли,
Тщету борьбы зимой и летом
С душой земли,
Мы не поверили в надежды,
В равнины бред.
Мы не сильней, чем были прежде
За сотни лет.
