Як чесні комсомольці «Вірую!» вчили
До дня закоханихОй, професор нам казав:
Чуда не буває!
На «відмінно» лиш Господь
Все на світі знає…
Всемогутній викладач,
Мудрістю хоробрий,
Але все ж не Господь Бог…
Знає лиш на «добре»…
Я ж із тих часів, коли
Всі ми, комсомольці,
Трохи були атеїсти,
Трохи алкогольці…
Але мусив «Отченаш»
Безпомильно знати,
Бо ж екзамени пробуй
Без підмоги здати!
Ну а інші молитви
Нам не позволені,
Бо ж на небі – та й звізда!
Коло серця – Ленін…
А дійшло до весілля…
І дівча – сказало:
Лиш тоді піду за тя,
Якби нас вінчали…
Шуганули тут мене:
В церкві – як вінчати,
Серед іншого будуть
«Вірую!» питати…
Так влетіти – то ганьба!
Ну і незадача!
При вінчанні не буде
Ще раз перездача…
Та й яке там перездать!
Мене ж повбивають
Ті, хто варять холодці,
Хрони натирають…
І музика барабан
Не порозбирає
Від того, що десь баран
«Вірую!» не знає…
То лиш трактор «Білорус»
Без соляри здохне…
Як весілля завелось,
То вже не заглохне!
Як ковбаси вже висять,
То з весіллям строго:
Хоч і з іншим молодим...
Явно гіршим цього…
Хто студентом сам бував,
Має добре знати:
Тільки у останню ніч
Можна все вивчати…
Тож у поїзді засів,
Мов натертий сіллю…
Їде, їде молодий
На своє весілля!
Хтось – варить там і пече…
Я – гризоту маю…
Щось невесело мені –
«Вірую!» не знаю…
То біда: у храмі слів
Молодий не в’яже!
Як захоче, то лишень
Молода підкаже…
Я вже мокрий від думок!
Бо, хоч ми не діти…
Хто там зна отих дівок?
Може й не схотіти…
Може-може молода
Викинуть колінця!
Нащо нехристя в сім’ї?
Геть не українця!
Тож усівся у купе,
Книжку мудру маю,
Сам ізвідти: «бу-бу-бу»,
Потім повторяю…
Бабка сіла – напротив,
Довго споглядала…
Мо, їй фізія моя
Мудрою ся здала…
Ну, аякже, рідко хто,
Як хвилину має,
Не – еротику в путі
В поїзді читає…
Бабка крутиться, вертить,
Щось казати хоче
Довго м’яцкала губами…
І звернулась: «Отче!»
Було помислів дурних
Від «отця» багато,
Бо я їхав ся женить
Не того, що тато!
Нащо бабці я ся здав –
То вже нецікаво…
Але я таки відчув
Ту мирськую славу!
Наступав я на граблі –
Добре, не на ґралі…
Ну і як то обійтись
Зараз без моралі?
Не відкрию істин я,
Зісланих із неба:
Треба знати те, що тра,
Не лише, як треба…
Ви смієтеся отут…
Та хотів би знати:
А чи кожен може з нас
«Вірую!» сказати?
Сам я – точно призабув…
І не знайду кінці…
А не нехристі ж усі…
Вроді, й українці…
Бо як прийдеться, то ніц
То не помагає,
Що усе – лише Господь
На «відмінно» знає…
20.12.2011