З Єсєніна
наевно
Шепоче квітка - прощавай,
по пелюсткáм росою плаче
про те, що більше не побачу
її лице і рідний край.
Ну що ж, любов моя, cвій шлях
я вже пройшов і добре знаю.
чому передмогильний страх
як друга милого приймаю.
Тому, усміхнений з цих пір,
життя минаючи по кругу,
я говорю на кожний твір,
що все в житті буває вдруге.
Бо, все одно, печаль мине.
кохана іншого пригóрне.
Та пригадає і мене,
як оцю квітку неповторну.