...І клекоче життя
Зодягаю на себе весну,
уявляю, що так і треба.
Чи любов`ю в мені воскресне,
чи розбилось на шкельця небо...
Я не знаю чого чекати
і чи варто...для кого все це?
Як довіра - дірява кварта,
крапка досі - мішень на серці.
Під ключиці стинають крила,
рідні пера - гілляччям долу.
Березнева пора покрила
первоцвітом любов довкола.
"Прокидайся!" - гукають птахи
дзвоном щедрим чудної мови -
і клекоче життя над дахом,
розвидняючи Боже слово!
