Остерський біль
В цьому вірші не вигадано нічого. Фактично, це замальовка з натури Остра зразка літа 2006-го року...
Остер. Регочу, аби не ридати.
Остер, чом не хочеш на ноги вставати?..
Я глузую-іронізую,
божевільні розмови чую.
Ятрить правда нагноєні рани...
Парк, все в темряві. Хтось їсть банани.
У калюжах столітніх - небо.
Місто моє, невже ж так треба?!
Всі зусилля тут, всі ідеї
перетворюються на привілеї
для "кумів" різнокольорових -
застарілих і зовсім нових...
Крук кружляє над кладовищем.
Знає крук, що життя - попелище.
Сонце, трави, Десна, Остерка...
Та потріскалося люстерко.
Біль вдягаю в сарказм ядучий,
щоб Остер мене так не мучив!
3-4.09.06р.
