НарЕчена
Це світло від тіней, а тіні від світла, бо ти,
Мов Янгол, зійшов. Увійшов у зачинені двері.
Ти звідки дізнався паролі до світу містерій
Моїх, де одвічно луною печаль самоти?
Де я споконвіку чекала на тебе. Прийди.
Знайдися. Наснися. Здійснися. Лиш раз і назавжди.
Кому яке діло до нашої, любий мій, правди,
Коли нам байдуже до їхньої? Зимно... Сади
Покрилися інеєм. Нуль. Далі мінус. Мороз
Світанки гаптує і кригою сковує простір.
І подих без тебе в`їдається в груди, мов постріл:
Ти - більш за повітря (як вірш, між хурделиці проз).
Я чую, як вітер зриває суцвіття з дерев,
Кидає його на збудовані (ким? скажи) мури.
Вони розбиваються. (Ми ж не посмієм?) Похмуро
Вглядається небо. Струною натягнутий нерв
Тремтить, але далі вібрує під пальцями день
І ніч йому вслід перешіптує завчені звуки
Мелодії серця. І я відаю тобі в руки
Себе - і збуваюсь у блюзових ритмах пісень.
Заграй мене. Хочеш? Покличеш - озвуся. Імен
Мені не давай: я наречена бути з тобою -
Весною. Журбою. Веселкою. Навіть війною
З собою. І Сонцем єдиним з мільйонів знамен.
