Шлюбна ніч моєї бабусі
Коли дідусь ще був маленьким,
Кохання лапки простягло,
Скрутилось кошеням тепленьким,
В куточку серця прилягло.
Прогнати те чарівне диво
З косою жита на плечі
Було із серця неможливо.
Писав їй вірші уночі.
Плекав до дива мужню ніжність,
Носив додому на руках,
Кохання мало чисту свіжість -
Отак було в старих віках…
За руку дівчину цнотливу
Привів у червні під вінець
Їх пару молоду, щасливу
У храмі повінчав отець.
Мов вазу з кришталю коштовну
До свого дому жінку вів,
І в шлюбну ніч дівочість повну
Дідусь порушити не смів.
Він обіймав тремтячі плечі,
Уста губами цілував,
Казав прекрасні, вічні речі,
І повноліття милої чекав.
Теплом обвила шию вдячно,
Довірливо лежить вона,
А завтра стало дико й лячно -
До світу вдерлася війна…
Села вціліла половина,
Бійців лиш жменька дожила
Вже повнолітня та дівчúна,
А в серці й зовсім пожила.
