Море Пристрасті 2
Пам’яті Узор
Болото рясно вкрито
цвітом білим,
Зітхає неймовірна
глушина,
Манить, чарує загадковий
килим,
Під ним болотяна
трясовина.
Трясовина невпинно,
ніжно душить,
Болотний Біль вже Більше
не Болить,
Трясовина всмоктала хвору
душу,
Формує
«Вічний-Спокій-Монолит».
Цей Вічний Спокій дещо
агонічний,
Кристалізує Морок свій
узор,
У Моноліт, у Спокій Мертвий,
Вічний
Урізується
Пам’яті Багор.
Витягує скривавлені
уламки,
І кожний з болем
розпадається навпіл,
Брудні вганяються під шкіру
скалки,
Заповнити не хоче душу
Мир!
