Ти дивилась крізь осінь
Розтинаючи поглядом час.
І думки, обмерзаючи, глухо котилися в листя.
Поруч вітер голосить,
Бо день остаточно погас,
І тонкі ліхтарі вже маскують брудне передмістя.
Ти мовчиш так завзято,
Що в повітрі густішає ніч.
Її пальці холодні під одягом стиснули тіло.
А дрібні оченята
Шукають в тобі протиріч,
Вимагають, щоб серце твоє неритмічно тремтіло.
Ти розгадуєш небо,
Ти вдихаєш вологу зірок.
Ти нарешті втекла від тісної квартирної стелі.
Тобі простору треба,
Відійти від життя на півкрок,
Увібравши у себе яскраві осінні пастелі.
Ти ковтаєш самотність,
Ти знеболюєш тіло дощем,
І молочний туман тобі ніжно цілує повіки.
За плечем незворотність,
А судинами шириться щем.
Осінь зріє в тобі. Розчиняє минуле навіки.
