Неосяжний ноктюрн
з рубрики / циклу «НОКТЮРНИ»
Сповивши шерехів оману
В тремтливі вечорові тіні,
Між снів нечутною ходою
Ступає осінь дощова.
Пірну за нею в глиб туманну,
Де в сторожкому шелестінні
Щемить колоссям сухостою
Дощами зрошена трава.
Чи ж осягнути я зумію
Цю неосяжну сутність тиші?
Таїть мій сумнів місяць срібно
Крізь ночі згущене биття.
Не стихну в часу веремію
На шелесткому роздоріжжі,
Сприйняти серцем лиш потрібно
Осінніх снів передчуття.
Схитнувши кетяги калини,
Ніч за туманною межею
За хвилею стікає хвиля
В дощі притишені рясні
Щось неосяжне тихоплинне
Враз осягну на мить душею
Й зізнань твоїх терпке свавілля
Відчую в трепетному сні.
