Бурштиновий край
Як вечір, втомившись, зійде на останню дорогу,
Як сонце в обіймах палких заколише на мить,
Відчую я дотик дитинства, його колискову,
Порину до неба в прозору та чисту блакить.
Я звідти занурююсь в край, де зростала і квітла,
Бурштиновий рай, де панує добро і любов,
І роси ранкові живим відзеркалюють світлом,
І води джерельні напоюють зело дібров.
Повітря духмяне у ніжну вуаль огортає
І щемом солодким пронизує душу наскрізь,
Той спомин від мене, як сонячний зайчик тікає,
А пам`ять грайливо ховається поміж беріз.
Щасливі ті миті в намисто ретельно збираю
Там трав першорядність і квітів бринять кольори.
У світ океану дитинства глибинно пірнаю,
З небес світять зорі услід так, немов ліхтарі.
Пливе океан, ніжно хвилями спомин гойдає,
В намисто моє додає пінно- білих перлин.
Вже місяць поважно за мною з небес споглядає,
А пам`ять малює в уяві все більше картин.
Домівку батьківську я бачу, аж серце тріпоче,
Під дахом її промайнули щасливі роки.
Я чую матусину пісню про долю дівочу,
Цей спомин дитинно плекатиму в серці завжди!
