Коли я не сама
Перебираю спогади, як рани.
І ніч-дорога доганяє час.
А він за морем тихо на світанні
Готує ґрати кожному із нас.
І никне сонце, вже його так мало,
Так важко знову вірити дощу.
Голодна совість йшла за перевалом
І геть не чула, що її прошу.
Минули дні, такі чужі і дивні,
Такі ясні, немов омиті сном.
Хто в цьому світі, в цьому зараз винен,
Що словом б`ються, мов якимсь багном?
Я пережила відчаї і втрати,
Мене спалила вічності зима.
Але чому я відчуваю ґрати,
Коли з людьми, коли я не сама?
