На Вас дивлюся, о піїти –
Ви, «знаєте» як треба жити!
«Розумні» вірші ваші й «чисті»,
Всі «для душі», не «для користі»…
Я, хлопець іншого пошибу,
То ж на словесну зараз дибу
Вірші я ваші розіпну!
Якщо готові – розпочну.
Ви оди пишете коханню,
Я ж вихваляю мить останню,
Що маски скине геть з обличчя
Й покаже чесно протиріччя.
Як розмовлятимете з Богом,
Задовольнившись лиш порогом,
Без лицемірства: голі й босі,
Розкажете, як жили досі.
Без пафосу і зайвой пихи
Повиставляєте «огріхи»,
З долоньок здувши шерсть Пегаса.
Лірична, полохлива раса..!
Про квіти рими Ви плетете,
Самі ж у звалищах живете
І не Земля вже - Полігон
Для сміття! Царство для ворон!
Писав поет: - «Люблю я зорі…»
Що в нафтовім втонули морі!
А ще: - «…тендітні білі квіти,
Зірву, щоб милій подарити.»
Перефразую – «обезглавлю
Й у вазі додихать зоставлю.»
Хто дочитав, веду Вас далі:
Слинявий потічок печалі
Ось, струменіє перед Вами.
Його повнять здебільше дами,
Що «знаються» на почутті
І феміністки, «по житті».
Ви – Януса дволикі діти!
Любов навіщо так ганьбити?
В коханні корчите страждальця,
Розтявши милого на п’яльця,
Бо він «не вартий», бачте Вас!
А ще «гуляка»! «Ловелас»!
Куди ж дивились ви дівчата,
Як перев’язували свата?
Навіщо Вам тоді могутні
Проте «брудні» й «зрадливі» трутні?
Забули Ви своє завдання –
У хаті, берегти кохання!
«Боронь Боже!» Ви ж пава важна!!
Вам до смаку любов продажна.
Продажна - з боку чоловіка:
Авто, і вілла щоб велика…
Тоді б по іншому співали
І оди лагідні писали.
Достатньо думаю сьогодні.
Отож, поети благородні
На мене Ви не ображайтесь,
А у рядки мої вчитайтесь
Й задумайтесь, хоч на хвилинку
Чи ту ви граєте «Калинку»
На арфі? І чи варто грати?
Чи краще би було зламати
Її об пещене коліно..?
І я замислюсь… Неодмінно.
