Невдала вдача

Хто мають гарну вдачу – ті щасливі,  

Задовольняються добром своїх сердець, 

Їх погляди на вічність нелякливі, 

В проблемах буднів кожен з них знавець. 

Страждають важче у житті крутому, 

Хто має вади, й купу протиріч, 

І плисти зграбно в морі тіл людському 

Надто важка насправді річ. 

Цінують всі людей привітних, 

Гуманних, чесних життєлюбів, 

Розкутих, мудрих, енергійних,  

Що небагато мали шлюбів. 

Приємно бачити уважних, 

Галантних, щедрих альтруїстів, 

В суспільстві - зібраних, поважних, 

В науці - доків та магістрів. 

Та вмить чомусь мені здається, 

Що разом з мами молоком 

Із року в рік передається 

Багаж невдалих хромосом. 

І в кого є природні вади, 

Як то недбалість, грубість, лінь, 

Ці непрості живучі гади 

Непросто так загнати в тінь. 

Усе життя з ними боротись, 

Пройти важких чимало фаз, 

І на байдужість напоротись 

Люб’язних снобів раз у раз. 

Поталанить життя прожити, 

Хто нішу чесності зайняв, 

А як же тим невдахам жити, 

Хто вдачу злую перейняв?