17.04.2011 17:55
-
293
    
  - | 1  
 © Борейко Петро Васильович

Душа слов`янки

Перші кроки

Неаполь – площа привокзальна, 

Святковий день, народу тьма 

Вся ця історія повчальна, 

З життя – походження вона. 


Один професор італійський, 

Ще молодий, знайомий мій 

Душевний, щирий й компанійський, 

В цей день він був, як сам не свій 


Що ж це, Антоніо, з тобою,  

Ти геть змінився, аж змарнів, 

Невже, здружився ти з бідою, 

На тебе смуток хтось навів? 


Мене засмучує дружина, 

Невже слов’янки всі такі? 

Так, в чому ж річ, яка причина? 

Питання я завдав прості 


Я це збагнути сам не в силах, 

Що ж їй потрібно? Має ж все 

Це ж знову вчора попросила… 

Роботу хоче, перш за все! 


Ти ж маєш все, живеш в достатку, 

Вже не прислуга, як колись 

Важкі часи були спочатку, 

Змінилось все, як побрались. 


Чому не хоче бути вдома, 

Невже бракує їй грошей? 

Хіба збагне він? А річ в тому: - 

Слов`янка прагне до людей 


Душа слов’янська прагне волі, 

Хоч й забезпечена усім 

Їй повезло, щаслива доля, 

Та поневолив її дім 


Як є ще діти - дім прив’яже, 

Ти ж будеш в клопотах весь час 

А їх нема, ну що ж ти скажеш? 

Порожній дім – це не для нас 


Це ж не збагнути італійцям, 

Хоч їсти хочеться нам всім 

Що повним щастям, аж по вінця, 

Не завжди гроші й новий дім 


Слов’янка цінить особистість, 

Повагу й відданість її 

Зневага – це найбільша прикрість, 

Не буде щастя в тій сім`ї. 


Я тут хотів ще зупинитись, 

Й нагадати дещо вам 

Що цей випадок народитись, 

Міг навіть вдома, звідки сам 


Нас так багато покидало,  

Свої домівки, рідних всіх на заробітки виїзд жали, 

Хто сам, хто сім’ями, як міг 


Нужда й злидні заставляли, 

Кидати все і їхать в світ 

Були й такі, що їх й не знали, 

Їх забезпечили, як слід 


У більшості – це їх мужчини, 

Завжди від них достаток в дім 

Пряма залежність лиш від чину 

Чим вищий чин – тим більший він 


А жінка що? Та там десь збоку, 

Глядіти дім, ростить дітей 

Зарплату має не високу, 

Таку ж, як в більшості людей 


І що без мене ти б робила? 

Я тут господар, я твій цар 

На цю зарплату, ти б прожила? 

Я тут для вас, як Божий дар. 


Ці безпідставні нарікання, 

Хто міг терпіти – той терпів 

А хто не міг, було бажання 

Зробити так, як сам хотів 


Хіба нужда людей так гнала, 

Десь геть в світ, бо в нас біда? 

Це, особистість їх, повстала, 

Й сміливість рішень їх тверда 


В жінок повстала особистість, 

Що ледь жевріла в душах їх 

Всі, хто пізнав зневаги прикрість, 

Їх відстоював як міг. 


Жінки старались доказати  

усім насмішникам своїм 

Що їх зусилля, чогось й варті, 

На їх плечах, тепер ваш дім 


Колись могутні й недосяжні, 

Ви хто тепер, і де ж ви всі? 

Ви всі на пенсії, поважні, 

Ще хтось працює, а хтось й присів. 


А як з жінками, що не в дома, 

Яка ж відведена їм роль? 

Вони працюють, ще й невтомно, 

Тепер хто вдома в вас король? 


Які ж це прагнення у жінки, 

Чого ще хоче? - не секрет. 

Свого утвердження – і тільки 

Не як колись, лиш для анкет 


Ви доказали, ви добились, 

Чогось й ви варті, всім на зло 

Й, як особистість, - утвердились, 

Супругам вашим, повезло 


Чи ж буде їм колись до в тями, 

Як все це важко вам далось 

Гіркими плакати сльозами, 

Нараз, вам бідним, довелось 


Бо чужина - не рідна хата, 

Ви ж без родинного тепла 

Робить приходиться багато, 

На благо їхнього добра. 


Кінець історії звичайний, 

Імен нема, й не в цьому суть. 

Себе впізнають і негайно, 

Мене до суду віддадуть 


Я ж не жартую, все можливе, 

Та вже ж писати я буду 

Як дасть Господь мені ще сили 

Я вам ще приклад приведу! 



Brescia (BS) ITALIA, 16.02.2011

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
Не знайдено або поки відсутні!