11.07.2017 03:12
для всіх
260
    
  2 | 2  
 © Андрій Гагін

Шлях до Небокраю

Шлях до Небокраю Частина 5

Нова сторінка

Де зберігається пам`ять людська –

в хмарах на небі, у мозку, в душі.

Ніби нектар у чарівних квітках -

чи відшукає бджола в метушні.


Битва в кіно, на безкрайньому полі, 

грізна, страшенна і вижити в ній

можуть завжди головні лиш герої –

Серед сюжетів із спогадів, мрій.


Інколи щось заховаєм свідомо

у потаємні свої укриття.

«Навіть думки зрозумілі старому». –

це незбагненні були відчуття.


Час не спинився, та йшов неквапливо.

Дивно-яскраві повільні фотони

все полонили, мов зоряна злива

світ охопила, поволі в ній тоне.


Все оточила пронизлива тиша -

Чути лиш голос того незнайомця, 

виходу звідси котрий не залишив, 

ніби у пастці тримаючи хлопця.


Хто цей старий – нез’ясована тайна:

темна, неясна, мов обриси ночі.

Зовні межа, за якою звичайне –

Грань цю містичну не бачили очі.


Марево зовні, чи може в думках.

Легко проникли у мозок картини, 

що малювали почуті слова.

Згодом полотна ставали єдиним:


Постаті, дії, хвилини життя, 

давні тривоги, пригадані вкотре.

Вулиці міст, неземні відкриття, 

як чудернацькі драцени Сокотри.


Дума лилася із уст кобзаря:

сумно листає мелодію кобза.

Там козаки десь ішли звіддаля, 

віз там чумацький із далеку ковзав.


Сон пригадався, що снився торік:

квітка, що зникла і мавка чарівна.

Мов наяву і той спогад обпік –

серце, насправді, давно вже не вільне.


Також проникли видіння війни, 

бій, потім знову і так без розв’язки.

Волю шукають Вкраїни сини -

чути там зброї нестримної ляскіт.


Села, міста і фортеці в огні -

стерті ущент, та відродяться знову.

Фенікс мов крила свої по землі

це розгорнув і чекає обнову.


Потім Лук’ян бачив бій козаків, 

битву хороброго дужого війська.

Проти навали поганських чортів:

підлих, лукавих, як злоба вселенська.


Всюди домахи, гармати, мушкети -

переплелися вони та герої, 

що ворогів затискали в лабети;

гнали із краю, землі із святої.


Падали цілі ворожі загони -

Глянув суворо на них характерник.

(постать якого здалася знайома).

Хмару з грозою і кулі поверне.


Скеля немов неділима і сильна, 

мов запрягає в уздечку вітрів.

Мудрість, могуття - із ним нероздільні, 

Біди всі вигнав, як вперше зустрів.


Впевненість сіє, що всі нездолані, 

що переможе завжди справедливість.

І заживає у кожного рана

та повертає, що в долі судилось…


Він озирнувся, знайшовши Лук’яна

(ніби знаходився там, оту мить).

Погляди стрілись, чи може омана, 

Ось і позве, та насправді мовчить.


–Хто це? – промовив Лук`ян, мов крізь сон, 

відповідь дійсно, була вже відома.

Ніби минувши таємний кордон, 

що недосяжний в цім світі живому.


Сумнів існує, щоб глузд переміг –

інколи ж, ця суперечка триває.

Плинний гнітючий страхів оберіг.-

Вірний чи шлях, звідтіля, обираєм.


Довго самотнім сидів чи хвилину –

це вже Лук’ян не пізнає ніколи, 

як співрозмовник раптово покинув –

стало все звичним, як завше, довкола.



БЦДСС, 2012 - дотепер

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
Не знайдено або поки відсутні!