Сон
Та, що серце колись потривожила,
Приходила сьогодні у сні,
Вся у росах, із чорними косами,
Простягаючи руки мені,
Обіймаючи кликала тишею
У ранкові тумани весни,
Спокушала білою вишнею,
Говорила: "До мене іди.
Я покажу, як зорі кохаються
І про що розмовляють пташки,
Розкажу на що я сподіваюся,
Покажу тобі нові світи".
Спокушала і пестила голову.
Поцілунком припала до уст.
Не чинив я ніякого спротиву
У полоні тілесних спокус.
Наче спів прадідівського голосу
Над туманами я пролітав.
Не знаходив ніякого опору,
У тумані кохання шукав.
А коханка із чарними косами
Попрощавшись собі пішла.
За снігами і талими водами,
Як нездійснена мрія моя.
2010