Зледенілий
...зморився я від марноти марнот,
промерз у безталанні наскрізь -
я бренець всесвіту пустот,
блукач сліпий у часі.
стою мов мумія
у савані епох,
похований між зір іскристих,
сивих,
сніжних -
волосся вкрила мла,
що вічний білий спокій,
очей нема -
там полиски крижин,
сковзає по яких
століть хода наріжна,
біля душі і серця - руки,
дзвони два -
по ним завії б"ють,
як б"ють у дзвон на сполох...
та серця не сягне
той дзвін,
душі він не стривожить,
збентеженням сполохані думки
не викличе в мені... -
від полиску крижин
по льодовій щоці
спадуть крижинкі дві,
прокотяться килкі,
в безодні ртутнтними розстануть,
тяжкі як біль
у просторі байдужості ворожій -
студений погляд стане мій
незмірним сумом
у всесвіті пустот,
руйнацій
і відроджень...
