Просторовий рух
(вигуки з реклами)
із прискоренням перевертається,
вертиться куб
аж до кольору швидкості у повітрі -
і перетворюється куб у кульку.
або ж у м"яч з колючкАми,
що вершинами кубу
видовжуються в простір голками... -
колючий уесь,
руками не втримаєш м"яч...
але скорше за все
тобі явиться шапка кульбабки
утворену в безлічі
щільно воз"єднаних між собою
найкрихітніших кубів,
яких відцентрованим рухом
швидкісний вітер
розкидує наче пір"їнки по світу -
крихітні,
легкопрозорі оті всі куби
крутяться в сонці,
в веселках
і у вітрах
з утаємниченням таєн людських у собі...
і ось вже спадають,
мов
на
парашутиках -
доправляють,
несуть
веселі,
забавні,
шкодні,
вітальні,
привітні,
прощальні,
печальні листи,
що отримані,
читані,
вмить позабуті,
розірвані,
рвані
і кинуті геть -
та знову злітають
порожніми вже
зонтами
з корзини,
що для сміття -
їх гойдає,
розгойдує,
вертить,
підхоплює
з давньоминулості буревій,
з"єднує всі
у велику,
рухливу кулю під сонцем,
в райдузі
сяючу у кольорах
твоїх спогадів,
згадкою літ у літах
в часі радощів,
зморення і самоти,
в час бійдужості навіть до плину часів.
або ж кине в нестямності лютій той буревій
гостроріжучий,
почервонілий
в захмареннях куб
перед очі відчАєм тобі
з думками глибокими
чорно страхи і жахи -
їх панічно відштовхуєш злякано
й дужче розкручуєш тим
торканням легким
долонею у пальчатках -
він дзигою знову завертиться,
кулі подібний гримить
громом наче від неба...
і від землі...
пронизаний болем той грім
темних,
важких депресух... -
відзеркалені чергою ті думки
аж у безмежність відлунь.
з того
трагедійно-готичного кубу
скрапують краплями
западає у серце,
у душу,
в думки -
страхає!..
заперечуєш куб!
випадково що втрапив тобі перед очі,
як ті
жахливі,
виродливопотворні
обриси образів дивних,
що
тінями
звіроподібні
в диму
по місту
блукають
сліпо
у ночі...
зляканий,
спохвату
завертиш,
закрутиш... -
знервовано
перевертаєш
спогадів куб,
допоки у кулю
знов не обернеться він
в кольорі швидкості у повітрі -
там сонце і райдуги,
вітер і шелест дерев,
і спадання осіннє шурхливого листя,
дощі і сніги,
і дихання вільне у волі!..
зачарований
ти
гіпнотично торкнеся невмисно
живої в спогадах кулі... -
миттєво зупиниться він
і...
гострогранний,
мов лезами куб
поріже до крові
пальці твої у пальчатках
та й розкидає в різнобіч
спогади всі -
але уперто розкручуєш,
знову вертиш,
крутиш до швидкості дзиги гучної
і споглядаєш спогади вже іздалля,
як у просторі
поміж зір
в перетвореннях
правиться рух
крізь сьогодення,
з минулого -
у майбуття
і з майбуття сьогодення -
в минулості...
...і розумієш той рух просторовий,
сприймаєш його
як іграшку долі,
здуману Богом...
...а може
собою самим
для себе?..
чи то з відчаю,
з самотності,
чи від нудьги
ті забавки здумалися тобі,
ті ігри уяви?..
тільки містичний,
манливий,
підступний,
непевний
і небезпечний
той куб в просторовому русі
вертиться все ж таки
і гудить,
перетворений в кулю
мигтіннями миті,
рухом неспинним відлунь
долі
і літ
в неосяжній
безмеж -
но -
сті...
