Пішов
Цей вересень з`явився на світ аутистом,
І крони дерев схиляв якось незвично,
Щось незрозуміле нашіптував листям,
І снив павутинням в повітря оклично.
А згодом, крізь зелень горіха підрісши,
Розв`язував парком одвічні дилеми
І небо по експоненті спускалось все нижче,
І полум`ям все яскравіше займалися клени.
Тоді ніч і день поділивши нарівно,
Розсипав бруківкою жмені каштанів,
І кожному слову вірив, наївно,
І сприймав за аксіому кохання.
І вересень цей пішов аутистом,
В брунатній задумі і потертім плащу,
Ховав погляд убік та моргав падолистом
І зникнув у вікнах під завісу дощу
