Коли я роздам себе
Тільки роздавши себе до крупиці -
Піду у долину білих нарцисів.
Між ребер, спиною, проріжуться спиці,
Й плестиме бабуся вовну до низу.
І вовна ота нагадає хмари
Й маленьку мене у серці з вітрами,
Лиш білих-пребілих нарцисів гектари,
Позаду - пташині дверцята хрестами
Розкрию їх навстіж... впущу в себе сонце,
Крізь вушка голчані просилюсь травою,
На шальках півкуль зважу душу землею,
Нічого, крім неї, не взявши з собою
Туди, в царство квітів, у полум`я неба,
Яріє життя у житах колосками
і я повертаюсь в нарцисові стебла
Над світ й зацвітаю світла ланами...
