Справжня мати
Співає мати ніжно колискову,
Малює в пісні долю кольорову,
Шукає в хаті ковдру для дитини,
Але знаходить лиш тонку хустину.
Закутує дитині босі ніжки
І спалює в печі останні книжки,
Щоби від холоду малечу врятувати
Інакше ж бо не може: вона мати.
Сама лягає спати на підлозі,
Не розплітає навіть довгі коси.
Заснути важко: діточки голодні!
Шматочка хліба не давала жодній.
Його немає, і не зна, де взяти.
А батька вчора кинули за грати
За те, що колосочки з поля ніс.
Сусід, що бачив, це ураз доніс.
Не плаче мати, висохли всі сльози,
Цілує мовчки ніжки білі, босі.
Дитинку тулить сумно до грудей
І цілу ніч не стулює очей.
Співає мати ніжно колискову.
В уяві убираються діброви,
І жито достигає в полі вчасно,
І яблуні, і груші родять рясно.
Співає мати й забува на мить,
Що вже останнє полум’я горить,
Що в клуні вже зерна нема й не буде,
Що у селі вмирають часто люди.
Співає, посміхається дитині:
Воно ж мале й хіба воно вже винне?
Лише любов й тоненька хустина
Ще й досі зігріва малу дитину.
Співає мати ніжно колискову
І вірить – буде хліб обов’язково!
І вийде чоловік, і приголубить,
Він і її,й дитя маленьке любить.
Залишиться зима сувора й сніжна,
Повернеться життя її колишнє.
Співає мати ніжно колискову
І вірить щиро – буде все чудово.
