Дівчина з Поділля
Спить солдат,
поволі догорає свічка,
лиш дрижать метеликами вії.
Золота коса
і синьо-жовта стрічка...
А на дворі вітер снігом віє.
Все пройшла -
і заборону військкомату,
всупереч сльозам в очах родини.
Як змогла
вона у руки зброю взяти -
дівчина, недавно ще дитина!
Що вона
юнацьким серцем відчувала,
як в заграві бойового пекла
на плечах
посеред вогняного щквалу
витягала хлопця з небезпеки!
Спить дівча,
вогкий бушлат і чорні берці,
камуфляж в зелених візерунках...
Зазвичай
їй біле плаття би до серця,
туфлі на високих закаблуках!
Не з добра
надворі злий донецький вітер
дівчині співає про Поділля,
про той край,
жаданий, мирний, добрий, світлий,
про садочок з вишнями на гіллях.
По війні
іде дівчина крок за кроком,
затаївши страх, забувши втому.
Хай у сні
примариться їй мирний спокій
в маминих долонях білч дому.
Біль і гнів
переплпвляючи у силу,
піднялась вона над божевіллям.
...На війні
поки що спить дівчина мила,
дівчинка з далекого Поділля.
2017 р