02.03.2018 10:45
for all
79 views
    
rating 5 | 1 usr.
 © Славомир

Великий Віз

Великий Віз

Хмари падали в море,  

облизане хвилями небо

обливалось слізьми

і ховало нажахані зорі.

Перелякані скелі

чорніли в безсилій покорі,  

тільки обрій раз по раз

над чимсь реготався вогнево.



Божевілля стихій 

обгризало терпляче каміння,  

диким звіром тягнулось

до постатей на узбережжі.

Буревій білопінно

пісок біля ніг розмережив.

Оніміло ворушаться губи -

чи плач, чи моління...



Сім надій - безнадій,  

сім терпінь в нетерпінні сплелися,  

як жіноча приреченість,  

стиснута в згусток чекання.

Нагорода за гріх

перейшла в нагороду коханням -

сім знедолених доль

піднялися в розбурхані висі.



...У човні, розшматоване,  

впало вітрило додолу.

Хто молився, хто плакав,  

хто берегом марив.

Та на мить розійшлись,  

розчахнулись розхристані хмари,  

сім зірок показали рибалкам

дорогу додому!



12.02.2010 р 16.00.

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 02.03.2018 11:02  Каранда Галина => © 

Сильно написано!