Коли за порогом пекло...
довжелезним безмежно змієм
вповзає підлогою протяг.
розсовує стіни, допоки
вони не звіються штипом
у темряву темних матерій.
і жалом,
три гострих леза
болю, жалю і печалі... -
тим жалом він трощить стелю!..
і дах вибухає у простір -
у космос летять уламки
..і там,
у Всесвіті тому -
створіння хвостаті гасають
на конях смолистих пекла
вершниками у кульбаках -
зривають пугами зорі
і скидують вниз зі свистом.
де їх підбирають,
складають
у кошики верболозні
мелюзини, лісниці, мамуни,
одміни, капуші
і морок,
що манії дух зловорожий.
до млину ті кошики зносять
жертовним дарунком.
у шані
до ніг Млинарю висипають
злодійські вкрадені зорі.
простромлює їх він списом
й над огнищем з чорним димом
з зірок випарює мрію,
доки золою не стануть.
на жорна кидає камінні,
в смолу перемелює.
потім у пекло,
створінням хвостатим на радість
дощем висипає смолою
з гігантського смолоскипу.
в ебенове небо вереск
і захват кувіканням, виском
до Млинаря лунають...
і аж до шпарин досягають,
що холодом лютим віють -
крізь них довжелезним змієм
вповзає підлогою протяг...
...не щільно причинені двері
зі скрипом хитаються вільно.
