Кораблик пам`яті
І як тобі живеться?
Не сумуєш
за тим, що так безрадно відбуло?
Чи хтось тепер печаль твою лікує,
цілуючи зажурене чоло?
Чи хтось бере за руку щиро-щиро,
як я колись, давним-давно колись?
Не пам`ятаєш, певно...
Пахне миром
така прозора й невагома вись.
А ти, скажи, чи дивишся ще в небо,
пантруючи за янгола крилом?
Та й чи ще є в душі така потреба -
шукати зблиски мрії за вікном?
Признайся, ну ж бо, віриш ще у чудо,
оте пресвітле, мов з дитячих літ?
Де добрими усі здавались люди
і зовсім іншим уявлявся світ...
Та що ж це я?..
У відповідь мовчання.
Або сто тисяч вигаданих слів.
Пливе кораблик пам`яті ячанням
на хвилях днів.
9.04.18 р.
